Біографія Еліс Вокер

Еліс Вокер – афроамериканська феміністська письменниця (новели, короткі історії, публіцистика, поезія) та соціальна активістка – народилася 9 лютого 1944 року в Ітонтоні (штат Джорджія). Була восьмою дитиною в сім'ї.

Відмінно вчилася в школі, у 1961 отримала стипендію, щоб продовжити навчання в коледжі Спелмана в Атланті, де під впливом викладача лівих поглядів Говарда Зінна стала активісткою боротьби за громадянські права.

Зустрічалася з Мартіном Лютером Кінгом, брала участь у марші на Вашингтон у 1963. Цього ж року перевелася в коледж Сари Лоренс в Нью-Йорку, який закінчила в 1965, здобувши бакалаврський ступінь з мистецтв.

Має дочку Ребекку Вокер, що після народження власного сина перервала спілкування з матір'ю. Ребека також відома як очільниця фемінізму третьої хвилі.

Десятиліттями практикує трансцендентальну медитацію.

Творчість Еліс Вокер

Еліс Вокер дебютувала в 1968 поетичною збіркою «Одного разу» (Once).

Далі був роман «Третє життя Грейнджа Копленда» (The Third Life of Grange Copeland, 1970) — хроніка трьох поколінь насильно розлученої родини. У 1973 вийшла друга збірка поезії «Петунії революції та інші вірші» (Revolutionary Petunias and Other Poems) і перша збірка оповідань «У любові та тривозі: Історії чорношкірих жінок» (In Love and Trouble: Stories of Black Women).

У 1976 Вокер публікує другий роман «Меридіана» (Meridian), що розповідає про афроамериканку, повноліття якої припадає на 1960-ті — роки боротьби за цивільні права. Книгу часто цитують як найкращий роман про рух за громадянські права, вона входить в деякі навчальні програми не тільки з історії літератури, а й з історії США.

У подальшому виходять поетична збірка «На добраніч, Віллі Лі, до завтра» (Goodnight, Willie Lee, I'll See You in the Morning, 1979) і друга книга оповідань «Хорошу жінку зломити нелегко» (You Can not Keep a Good Woman Down, 1981).

Третій роман Еліс Вокер «Барва пурпурова» (The Color Purple, 1982) зробив її всесвітньо відомою. Книга була удостоєна Пулітцерівської премії та Американської книжкової премії (1983), екранізована Стівеном Спілбергом (фільм теж здобув широку популярність). На створення роману Вокер надихнув короткий вірш поетеси Евелін Тулі Гант «Вчила мене ліловому».

Після успіху «Барви пурпурової» Вокер випустила дві поетичних книги — «Від коней краєвид прекрасніший» (Horses Make a Landscape Look More Beautiful, 1984) і «Ми знаємо лише її посиніле тіло: Збірка віршів 1965—1990 рр.» (Her Blue Body Everything We Know, 1991), романи «Храм мого близького друга» (The Temple of My Familiar, 1989), «Секрет задоволення» (Possessing the Secret of Joy, 1992) й «У променях батьківської усмішки» (By the Light of My Father's Smile, 1998).

Еліс Вокер також випустила кілька дитячих книг.

Серед публіцистичних робіт Вокер — «У пошуках садів, матерями насаджених: Проза жінки» (1983), «Жити словом: Вибране 1973—1987 рр.» (1973-1987, 1988), «Знаки воїна: Спотворювання жіночих геніталій і сексуальне осліплення жінки» (1993, спільно з Пратібою Пармар) і «Все, що ми любимо, можна врятувати: Діяльність письменника» (1997).

У 2000 вийшла збірка оповідань Вокер «Вперед із розбитим серцем» (The Way Forward Is with a Broken Heart), тепло зустрінута критикою.

Біографія

Твори

Критика

• Екокритичне прочитання поезії та есеїстики Еліс Уокер
• Міф і ритуал у романі Еліс Уокер «Цвіт багряний»
• Роман Е. Уокер «Володіючи секретом радості»: специфіка авторської позиції
• Трансформація епістолярного жанру в постмодерному романі Еліс Уокер «Цвіт багряний»